bga68 | Оповідання з назвою в кінці

Один молодий чоловік вигадав новий різновид пива.
Він заклав свій будинок і все своє майно та відкрив пивоварню.
Пиво почали варити. На нього з’явився попит.
Його добре розкуповували, і власник пивоварні вирішив надсилати замовлення — навіть у найдальші куточки країни. Кожному, хто забажає.
На Сході кількість клієнтів зростала, як на дріжджах. А на Заході, як виявилось, був лише один клієнт.
Підрахунок прибутку від цього одного замовлення на місяць показав, що гра не варта свічок.
Коли фінансисти наполегливо порадили припинити надсилати пиво на Захід, власник пивоварні все ж таки вирішив:
— Ні, ми надсилатимемо. Це — наш постійний клієнт. Ми повинні боротись за кожного покупця.
— Але ж це для нас невигідно!
— Не збіднію з того.
Минув ще якийсь час. І власника пивоварні майже переконали...
Аж раптом грянула економічна криза.
Покупці на Сході перестали купувати — бо закінчились гроші, з’явились черги на біржі праці...
Пивоварня почала нести збитки на Сході. А на Заході стабільно щомісяця надходило одне замовлення. Своє одне замовлення.

Пивоварня скоротила варіння пива до мінімуму.
Але продовжувала варити — тепер раз на три місяці. Бо щомісяця варити невеликі партії було надто дорого.
Варили одразу на три місяці. І щомісяця надсилали одне замовлення на Захід. Решта дві частини звареного пива настоювались і відправлялись у наступні місяці.
Коли на третьому місяці у чані закінчувалося пиво, його знову варили на наступні три місяці — виключно заради одного клієнта.
Навіть таке рідкісне й обмежене варіння дозволяло пивоварні вижити, не втратити майстерність пивоварів і зберегти рецептуру.

Економічна депресія, нарешті, скінчилась.
І раптом виявилося, що саме витримане три місяці пиво набувало дивовижного смаку та консистенції.
Попит зріс шалено.
Продажі на Сході знову пішли вгору.
Фінансовий стан пивоварні почав помітно поліпшуватись.
Замовлення із Заходу продовжували стабільно надходити щомісяця.

Та в один із звичних днів замовлення з Заходу не надійшло.
Власник дуже здивувався. Минуло два тижні. Жодної звістки. Це було дивно. Просто зникло — без пояснень. І це, зрештою, зачепило пивовара.
— Якщо моє пиво перестало подобатися покупцеві на Заході, він міг би хоча б сказати про це, — подумав він.

Він був людиною прямою та відвертою, але тепер настільки зациклився на раптовій тиші, що вирішив сам особисто з’ясувати причину — і нікому не довіряти це.

Він вирушив на Захід за адресою доставки. Дорога зайняла ще два тижні.
Коли місцеві дізнавалися, куди саме він прямує, вони темнішали на обличчі і мовчки показували напрямок.

Наприкінці дня, під захід сонця, він підійшов до самотньої ферми і побачив на ганку сумного старого.
Той сидів і задумливо курив люльку.
Вони зустрілись поглядами.
Власник пивоварні пояснив мету свого приїзду.

Старий помовчав і сказав:
— З першого дня нашого подружнього життя моя дружина щовечора приносила мені келих чудового пива. Не було жодного дня, щоб вона цього не зробила. Навіть тоді, коли нам не було чого їсти через кризу…
Найцікавіше — кожного третього місяця пиво ставало настільки неймовірним, що аж не вірилось.
І я навіть не замислювався, звідки вона щодня брала цей келих.
Коли її не стало, я відкрив її скриню з посагом. У день весілля цю скриню принесли до нашого дому четверо кремезних хлопців, зігнувшись під її вагою. Вона була ущент заповнена монетами.
Тепер у ній не залишилось жодної монети.

Її — старий кивнув на могилку у дворі — не стало рівно місяць і один день тому.

І він заплакав.

Захід. Supply chain...

☕️ На стартову сторінку