Не про шашлики, мабуть

[bga68]

"Дуже колись"
зустрілися випадково
декілька заможних дідуганів
з кудлатими ву́сами та довгими чубами.
Ну, як дідуганів, життя у той час було таке, що до 40 воно вже як промайнуло.
Пили квасу, міркували в бите око.
І згоди дійшли.
Сів на коняку найманець, дали йому крейду в руки та пнули по колу. Куди зміг пропхатись, там і крейдою накреслив.
Всю цю крейду стали кордоном звати.
І всередині — державою.
А всіх, хто опинився в колі, - українцями.
Українцям українська рідна.
Хочеш спілкуйся, а хочеш мовчи.

Держава державою, а кордони стерегти треба.
Їх би ще б до цього збудувати?
В забудові час і гроші винні.
Та й про межу́
розкаже й крейда краще.
Тож куди його поспішати
з будівництвом?

Через певний час понаїхали "зазіхали" від сусіда. Та й на кожному куті почали брехати: легше ляпати рузькою, бо ніхто українською не може. Мовляв у "наїхавших" мовний апарат кривий для неї.
Українці — люди довірливі вочевидь і чим більше для них мов, тим краще. Спілкуються собі тією, якою співбесідник розмовляє.
А зазіхали тихенько рузькою налягають все більше й більше. Та якось непомітно вона вже стає наче звичною.
Хочеш ляпай в голос, а хочеш українською міркуй.
А чим більше мов, то й краще. Українці ж від чужої мови носа не воротять.

Браття браттями, а здебільшого поцупити кортіло, аж свербіло "нєздєшнім".
Під галас цькування рузьких
браття бісі
вдерлись здуру
війною зненацька.
Зненацька чи під шашлики - це окрема тема. Не на часі 😜
Українці ж від цього аж ошелешились.
Та й і врізали від серця.
Тільки тих як тарганів багато...
От і вір у силу крейди.

🐞 На стартову сторінку