Жити чи вмерти

 
Жити чи вмерти кожен повинен вирішувати сам.
Ті, хто виїхав з країни у перші дні, тим, кому було куди виїхати, щасливі.
Їх не примушують вмирати і очікувати кожної миті смерті що ворог, що свої добродії, які залюбки їх кидають, як гарматне м'ясо, на гриль війни.
Захищатися треба.
Але у бійці з професійним терористом повинні приймати участь ті, хто вміє і хоче битися. Хто готовий ризикувати своїм життям заради того, без чого не може жити - без бійки. Чи без ідеалів. Тобто той, хто готовий вмирати.
Життя зараз надало таке випробування, що не кожен і може витягнути.
Чи життя, чи смерть.
Дуже важкі ваги.
Де обіцяний державою захист життя людини?
Кожен має змогу ціною свого життя захисти своє повітря, щоб дихати. Але у війні - це захист інших інтересів інших людей. Людей із влади. Людей, які недоторкані.
Нам не казали, що нас будуть вбивати, бо ми вже були одразу гарматним м'ясом. Для держави це зберігання своїх інтересів купки людей із влади, а не інтересів людей.
Життя пересічного громадянина схоже на куряче.
Нас держава безоплатно навчала та лікувала, а тепер треба віддати борг самим найдорожчим - своїм життям.
Я кажу про смерть бо її трошки бачив.
Коли залишається дві години - чи хвилини, це однаково - знайти сенс життя неможливо. Ти просто розумієш, що тебе зараз не стане і ти нічого не можеш поробити. Це безсилля. Тобто сили є, а куди їх спрямувати... Сенс у діях. А дії всі припиняться. Ти навіть не можеш вирішити, що саме важливе в ці останні миті. В тебе немає вибору зовсім. Просто - паніка. Все скінчається. Одна мить, друга... І коли вимикають світло, то нічого перед очима не проходить. Ніяке не життя. Це брехня. Гарна вигадка. Його так швидко вимикають, що не встигаєш набрати повітря у легені. Просто жив. І просто життя вимкнули. Це жах для тих, кто ще живе. А для того, кого вже не стало - нічого не поробиш і все не має сенсу навіки. Це повне видалення.
Але який - здивований, якщо після цього відкрив очі.
І якщо так сталося, що це була репетиція, то кожну мить потім починаєш проживати як останню.
Вже не можеш забути про смерть.
Вона стоїть поруч і очікує.
А ти її кожного разу питаєш: я ще от це зроблю?
Навіть коли ідеш сміття виносити, то всі навкруги знають, де твоє тіло шукати, якщо ти не повернешся більше ніколи.
У дитинстві ще не бачив смерть і життя здається нескінченним і щасливим.
А перша смерть приносить до життя розпач. І цей розпач не подолати ніколи.
Та й сенс життя ...
У дитинстві він не потрібен. Після знайомства з смертю, він неможливий. Бо життя скінчиться все одно. І нічого не можна поробити. Тоді до чого сенс?
А жити хочеться.
А що з цим робити не має сенсу.
І всі громадяни розподіляються на дві категорії.
Перша категорія - це ті, хто стоїть на нулі і не може відповісти ворогу бо в них немає такої зброї. По ним гатять з ракет, танків, мін. Вони втрачають своїх побратимів. І можуть тільки мовчати і знову іти на смерть заради життя близьких ... і, звісно, влади. Бо влада керує тим, кому з простих людей вмирати, а кому з олігархів вільно виїзджати до закордоння. Там цілий батальйон Монако.
Друга категорія - це ті, хто постійно знаходиться у бойовому зіткненні з ворогом, хто його кладе десятками та сотнями. Спецпідрозділи, які йдуть у наступ, артилеристи, танкисти, ракетники. Вони бачать одразу результати своєї праці і відчувають величезний духовний підйом. Бо в них є можливість одразу і побагато помститись.
Ми - цивільні поки що - теж - перша категорія. Ми очікуємо вимкнення світла, ракетних атак, брехні про відсутність мобілізації, а насправді військово-поліцейських облав і вручення незаконних повісток бо законами нехтує якраз влада. Тим паче під час воєнного стану. Зараз це робити легше, прикриваючись загрозою смертельної небезпеки. У мирний час закони були тільки для простих людей. А зараз нічого про це й говорити.
Нам постійно кажуть, що життя кожної людини важливе для країни. Але самого простого - зберігання цього життя і не налагоджено.
Особливо на нулі.
Коли людьми маніпулюють, як принадою.
І життя нічого не коштує.
Боятися не соромно.
Соромно гинути по дурниці.
Бо люди не - курки.

🪖 На стартову сторінку

 
su150

Поплавська

 

Червоний капелюшок виросла і перетворилася на фашистську наволоч. Це - яскравий приклад того, як дрімуче оточення і відсутність мізків пробуджує в маленькій дівчинці шалену звірину.

🪖 На стартову сторінку

 
su151